Про на́го́ло́си́

До прикметних ознак нашого наголошування належить подвійний наголос. Явище це виникає з різних причин і може зберігатися протягом тривалого часу: переважно зумовлене воно говірковими наголосними особливостями, розмежуванням давньої та нової форми слів, намаганням розрізнити значення слів чи їх відтінки тощо. Проте в пересічних мовців, ба навіть у словникарів, подвійний наголос породжує багато питань і становить неабияку притичину в роботі та спілкуванні.

Наприклад, є давнє й дещо забуте слівце — кітва / котвиця (так називано якір). Є воно і в перекладі Гомерової «Одіссеї» від Петра Байди (Ніщинського), і в перекладі Данте від Максима Стріхи, і в Лукашевому перекладі «Дон Кіхота», і в представників нашого красного письменства, як-от у Гната Хоткевича, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського. А як зазирнути далі, то знайдемо його і в українських текстах ХVI—XVII ст. (в одному з геральдичних віршів читаємо: «С котрих стріла, котвица — ку Церкви жарливость, // Меч, гроти — ку отчизні вашу кажуть милость»). Однак як саме наголошувати ту котву / котвицю?

У словниках натрапляємо на різний наголос у цього слова: кі́тва́ (Ніковський; Голоскевич; СУМ-11; СУМ-20), кі́тва (Грінченко; Ізюмов; Шелудько та Садовський), кітва́ (Ганіткевич і Кінаш). Очевидно, йдеться про те, що давній кореневий наголос кі́тва (від кіт) з часом був заступлений наголосом на другий склад (закінчення), звичним для збірних іменників із наростком -в(а) (пор. грошва́, мишва́, але у віддієслівних іменниках — би́тва, гони́тва, моли́тва та ін.). У слова котви́ця помічаємо наросткове наголошування, звичне для іменників зі значенням зменшености / пестливости чи іменників, які означають речі (пор. вода́ — води́ця, мо́рква — моркви́ця, трава́ — трави́ця; гірки́й — гірчи́ця, де́що — дещи́ця, дзвін — дзвіни́ця тощо). Водночас і з цим словом сталися, певне, ті самі зміни: наголос пересунувся з кореня на наросток (бо ж у «Лексиконі» Памва Беринди подано його як ко́твица).

Не менш складним, отже, стає й наголошування прикметників, утворених від ко́тви́ / котви́ці, як подивитися на розмай слів і наголосів у них: кі́твовий — Якубські; кі́тво́вий — Ганіткевич і Кінаш; кітвови́й — Шелудько та Садовський; ко́твичний — Ізюмов; котви́чний — Уманець і Спілка (узято із Желехівського), а ще ж є котвице́вий!

Справді, у трискладових відіменникових прикметників із наростком -ов(ий) наголос може падати на будь-який склад (ли́совий, орло́вий, шляхови́й). Коли йдеться про трискладові прикметники, утворені від іменників жіночого роду, маємо три різновиди наголошування: а) кореневе (ли́па — ли́повий, ма́льва — ма́львовий); б) наросткове (ві́льха — вільхо́вий, слу́жба — службо́вий) та в) закінченнєве (гроза́ — грозови́й, ки́шка — кишкови́й). Як зауважує Галина Щербатюк, «найбільшу стійкість до збереження наголосу на першому складі виявляють іменники жіночого роду І відміни» (напр., ви́дра — ви́дровий, ка́ста — ка́стовий); водночас пересування наголосу на наросток помітне у прикметників, утворених від іменників із наголошеним закінченням (пахва́ — пахво́вий, тріска́ — тріско́вий), а також декількох прикметників, утворених від іменників із постійним кореневим наголосом (про́за — прозо́вий, ю́хта — юхто́вий, але ка́зка — казки́ — казко́вий, ля́лька — ляльки́ — лялько́вий). Наголос на закінчення падає у трискладових прикметників, утворених переважно від двоскладових іменників жіночого роду, причім ці іменники можуть бути як похідні, так і непохідні (си́ла — силови́й, але рі́чка — річкови́й).

У такому разі наголос у слові кітвовий імовірно може падати на будь-який склад, хоча, мабуть, слушно наголошувати його як кі́твови́й (з огляду на переважну збереженість кореневого наголосу чи більш звичне пересунення наголосу на закінчення); до цього схиляються й наші словникарі (див. вище). Натомість у котви́чний наголос належить, очевидно, залишати на наростку, як у твірному іменнику (пор. в'язни́ця — в’язни́чний, гірчи́ця — гірчи́чний, крини́ця — крини́чний).

А втім, цікаво: забуте слівце, а скільки думок про нього... Мабуть, недарма писала Леся Українка:

Де дно в розумуванні? Де котвиця,

ту котву, щоб спинити корабель, 

Генеральний регіонально анотований корпус української мови (ГРАК) / М. Шведова, Р. фон Вальденфельс, С. Яригін, А. Рисін, В. Старко, Т. Ніколаєнко та ін. — Київ, Львів, Єна, 2017—2022. — http://uacorpus.org/Kyiv/ua. 

Лексикон словенороський Памви Беринди: пам’ятки української мови XVII ст. / Академія наук Української РСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; відпов. ред. К. К. Цілуйко, передм. В. В. Німчук. Киев: друк. видавництва АН РСР, 1961. 272 с. — http://litopys.org.ua/berlex/be.htm.

Російсько-українські словники / упор. А. Рисін, В. Старко, Ю. Марченко, О. Телемко та ін. 2007—2022. — https://r2u.org.ua.
Словник української мови в 11 томах: http://sum.in.ua/.

Словник української мови у 20 томах: https://services.ulif.org.ua/expl/Entry/index?wordid=1&page=0.

Щербатюк Г. Х. Наголошування прикметників на -овий, -евий. Культура слова. — http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine8-9.pdf.