Епіде́мія

1. Невидимою, але відчутливою хмарою скупчилась над селом пошесть та гнала до ненависного всім барака брички з жовтими тремтячими людьми  — Валер’ян Підмогильний, В епідемічному бараці, 1920.

2. А вся загалом Галицька Армія залишилася і на 1920 рік на Україні була вона ослаблена страшною пошестю тифу, від якої померло понад 30 тисяч галичан, а майже всі стрільці і старшини перенесли ту пошесть  — Антін Лотоцький, Історія України для дітей, 1935.

3. Трагічні події, як-от: голод, війна, пошесті, посухи, міжусобиці тощо, збуджували в народній масі невдоволення політикою князя Володимира, що оформлялося у відкритих протестах з певним стихійно-революційним забарвленням  — Василь Барка, Рай, 1953.

4. Хоч протягом трьох місяців пошесть холери остуджувала гарячі голови, сповнюючи душі людей похмурим заціпенінням, навесні 1832 року Париж був давно готовий до вибуху  — Віктор Гюго, Знедолені, переклад Віктора Шовкуна, 1980.

5. З дуже простої причини – інків, ацтеків та інших уже впродовж перших ста років не те що здесяткували, а майже до ноги винищили пошесті – віспа, кір, скарлатина тощо  — espreso.tv, 11.11.2022.

1. Та пошесть деморалізації, що почалася в нас ще за кілька років перед революцією і все зростає і досі, пояснює до певної міри вищесказане, та на Україні багато сприяв деморалізації війська і такому його поводженню ще й російський шовінізм  — Володимир Леонтович, Спомин утікача, 1933.

2. І мене, Мартусю, не раз непокоїли сумніви, чи слід бути одвертим з людьми, яких заторкнула пошесть занапащення, ба навіть виродження  — Роман Андріяшик, Полтва, 1969.

3. При дворі й повсюди в імперії спалахнула пошесть хабарництва, без хабара під виглядом бакшишу, тобто звичайного дарунка, не надавався жоден пост, жодне місце, а придворні, налякані перешептами про нові та нові крутійства Ібрагімової трійці, всі зусилля свої спрямовували тепер на те, щоб зібрати сякий-такий скарб, мовляв, на чорний день завжди знадобиться біла копійка  — Павло Загребельний, Роксолана, 1980.

4. Якщо буквально сприймати картини, змальовані в цій пропагандистській літературі, довелося б припустити, що в XVI сторіччі в Європі зненацька вибухає пошесть ненаситного пияцтва й обжерливости  — Вольфґанґ Шивельбух, Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів, переклад Юрка Прохаська, 2016.

5. Представниця «Самопомочі» заявила про свою готовність боротися до повної перемоги, щоб зупинити цю пошесть підкупу, шантажу, зради та морального зубожіння, які накотили на колись спокійне європейське місто  — Україна молода, 2017.