Шафа́р

1. Але Жиди вже добували економічне значіннє на Покутті: найбільші аренди мит, млинів і коршем були в їх руках; у Снятині є таким митником якийсь Жид з Кракова, а Коломиї Жид Давид Александер з Галича  — Літературно-науковий вісник, 1923.

2. Город, що мав привілей на такий склад, обставляв околицю своїми митниками, які полювали на тих купців, що манівцями хотіли виминути город упривілейований  — Андрій Чайковський, Сагайдачний, 1929.

3. Цих повинностей і данин пильнували різні князівські агенти – городники, мостники, митники, метальники, вирники  — Іван Крип’якевич, Історія України, 1990.

4. Машталір миттю перестав бідкатись і за допомогою митника, перед хаткою якого скоїлася та біда, підняв мене на ноги  — Ернест Теодор Амадей Гофман, Крихітка Цахес, переклад Сидора Сакидона, 2000.

5. Наприклад, 11 травня 1566 р. Станіслав Сецеховський, десятник жовнірської роти пана Андрія Лаща, скаржився, що луцькі митники при видачі його служебнику 200 кіп литовських грошів за службу військового загону вдалися до обману  — Владислав Безпалько, Нові дані про монетні номінали, їх назви та особливості обігу на Волині останньої третини XVI ст., 2013.

1. Так от, Орисю, він разом з ключником упевнився, що я нащадок вельможного роду Корецьких, котрі стояли близько трону і володіли незліченними скарбами, що я з роду католик  — Михайло Старицький, Облога Буші, 1894.

2. Ключник мешкав у вежі, а у долішній черзі підземних казематів мав простору кімнату, у якій віддавався другому свойому заняттю – ремеслу ката  — Юліан Опільський, Сумерк, 1922.

3. Ключник прикляк, поправив огонь, і золота полумінь облила гетьманську їдальню  — Богдан Лепкий, Мотря, 1926.

4. Однак один з читачів звернув мені увагу, що Бернард Ґі, погрожуючи ключникові тортурами, говорить: «Справедливість не є швидкою, як це вважали апостоли, і Божа справедливість може чекати віками»  — Умберто Еко, Поміж автором і текстом, переклад видавництва «Літопис», 1996.

5. Якщо дружинник до 40–45 років не став боярином або ще раніше за станом здоров’я не міг продовжувати нести ратну службу, він міг перейти у наступну верству – княжих дворян, тобто стати функціонером князівського суду, помічником мечників або вірників, служителем князівського двору (тіуни двірцеві, ключники, сокільничі, ловчі) чи князівської адміністрації (тіуни городові, волочські, сільські, ратайні, вірники, осьменики, ємці, митники, ябетники)  — Леонтій Войтович, Князівські династії Східної Європи (кінець IX – початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль, 2000.