Ярли́к

Уживане у 1920-х роках слово наличка в пізніші часи було витіснене (під впливом російської мови) словом ярлик (це помітно, як порівняти "радянський український" слововжиток із діяспорним). Про такі процеси досить добре пише Юрій Шевельов у розвідці "У затінку совиних крил" (1990):

"Коли порівняти мовний узус наших днів, приміром у пресі, з передвоєнним, годі не помітити, то багатьох слів того часу сьогодні нема в обігу. Не можна тут усе покласти на карб втручанню згори, ВЕРБОЦИДові. Частина слів-небіжчиків — жертви моди. В історії кожної мови безперервно якась частина слів амортизується. У наш час не завжди легко встановити, де кінчаєть­ся цей природний процес, а де починається ґвалтовне втручання й усування слів. Або відсунення на побічні рейки. Але деякі випадки ясні. Дозволю собі пройтися хоч краєчком — узявши навмання яких чверть сотні слів — по цьому цвинтарі. Не біймося мерців, тим більше, що деякі з них не мертві, а тільки приспані (або, страшніше, живцем поховані)...

Механізми вилучень слів з-за океану не розгледіти. Перед війною редакція "Комуніста" розсилала списки слів на дві колонки: слова, яких не вживати, — слова, яких уживати. Не знаю, чи таке робилося пізніше. Чи таку функцію має якась наукова інституція? І чи так одверто, а чи через так звані стилістичні позначки в словниках? Але ось випадок, коли "лексична директива” безсумнівна і хронологію її легко встановити. У двадцятих роках Академія мала Історично-філологічний відділ. Уже геть пізніше журнал "Мовознавство" виходив як орган певного відділу Академії. Так було від 1967 до серпня 1975. Відтоді журнал став органом того ж, але вже відділення. У слова відділ забрано частину його значень, слово філія тишком вирушило на кладовище. Дата народження відділення, отже, точно відома. Беззастережно й безвідкладно воно запанувало в мові адміністрації повсюдно. Але хто батьки? Хрищені батьки? Усі вони, такі слова, анонімні, усі безбатченки. Їхні автори соромляться й ховаються. Герої вербоциду невідомі.

Так, отже, в деактивізації слів діють різні фактори від моди до адміністративного втручання. Але от що впаде в око, коли приглянутися до активізованих слів. Усі активізовані слова або просто перенесено з російської мови або на російських словах взоровано. Так активізовано й золотоординську спадщину, якої Україна, історично беручи, не знала (ярлик — наличка, чемодан — валізка), й варязьку (ярус — поверх). Це все непомітні мікропроцеси, але їхня рівнодійова виразна. Як є міґрація людей до України, так відбувається міґрація слів. Мовляв — з іншої нагоди — Панас Мирний — "Камінчик по камінчику вибивали з людської волі”" (повний текст читайте тут).

Сучасний слововжиток, утім, показує, що слово наличка поступово вертається в повсякденне мовлення: Справді, це дивує багатьох людей, особливо журналістів, які свого часу вчепили мені наличку “батько українського кримінального роману” (unian.net, 17.11.2010); Річ у тім, що нам дуже часто накидають «налички», зокрема й політтехнологічні, які за своєю природою є достатньо тривалішими й такими, що дуже поволі змінюються (День, 26.09.2013); Якщо вам доводиться читати про «екстремізм» або «тероризм» в Україні, будьте певні, що ці налички намагаються прикріпити до звичайних громадянських протестів (zbruc.eu, 04.02.2014); Вкидають в інформпростір провокативну наличку в розрахунку, що експертне середовище бурхливо відреагує на безглузде твердження (Україна молода, 07.03.2018) та ин.