Той, що вирізняється лукавством —
лука́вий, а, е
1. Юрко сконфужено посміхнувся й поглянув на Івана Семеновича воднораз і засоромлено, і з посмішкою лукавого зрадника — Михайло Івченко, У сонячнім колі, 1928.
2. А дід Рибалка знає наперед усі події і тому висловлює лукаве припущення: – Не інакше, як у прийми пристав до якої переговорщиці — Ігор Качуровський, Імператриці, 1963.
3. – Та й ніколи, та й нікому ж, – похлиналася Маня-дружина, – не сказав ти ні слова лжі, ні слова лукавого, ані хитрощі... — Григір Тютюнник, Три плачі над Степаном, 1980.
4. Примружившись, вона стежила за мною з наївним і лукавим виразом на личку — Станіслав Лем, Соляріс, переклад Дмитра Андрухова, 1996.
5. Звичайна глузлива, лукава посмішка знову заграла у неї на губах, коли вона відставила кубок — Анджей Сапковський, Останнє бажання, переклад Сергія Легези, 2016.
Спробуйте LanguageTool
Покращуйте свої тексти миттєво
- Перевіряє граматику та стиль української мови
- Працює на майже будь-якому веб-сайті (Gmail, Facebook, Twitter)
- Реєстрація не потрібна
Спробуйте LanguageTool
Покращуйте свої тексти миттєво
- Перевіряє граматику та стиль української мови
- Працює на майже будь-якому веб-сайті (Gmail, Facebook, Twitter)
- Реєстрація не потрібна